Оксид церію

До 1940-х рр. оксид заліза зазвичай використовувався в процесах полірування скла, хоча використовувались й інші матеріали, як-от діоксид кремнію та оксид олова. У 1950-х рр. було виявлено, що оксид церію є надзвичайним полірувальним агентом, і йому досі надається перевага.

Оксид церію, який належить до групи елементів, відомих як рідкісноземельні, зустрічається в природі в різних формах. Дві комерційно найважливіші форми: бастаніт, який є складним фторокарбонатом, і монацит, який є фосфатом.

Для отримання полірувального порошку використовується близько 80% оксиду церію та 20% інших рідкісних елементів. Коли полірувальний порошок наносять на скло, він вступає в реакцію з поверхнею й утворює складну суміш із церію, кисню й силікону, м’якшу за скло. Потім цей м’якіший поверхневий шар можна легко нанести для отримання остаточно відполірованої поверхні. Оскільки полірування є завершальним етапом процесу оброблення поверхні, не слід сподіватися, що на цьому кроці можна усунути помилки, допущені на попередніх етапах під час формування та шліфування виробу. Тому важливо, щоб попередні етапи, тобто скошування кромок і шліфування, були виконані правильно й точно.